Лікар футзальних збірних України Денис Щербина розповів про основні рекомендації для спортсменів під час карантину, свої функціональні обов’язки у збірних та порівняв специфіку роботи у футболі та футзалі.

–​ Як проходить побут лікаря на карантині?

– Дистанційна робота продовжується. Я спілкуюся з командними лікарями та гравцями. Ми створюємо рекомендації для дотримання безпечного режиму під час карантину. Багато людей вже хочуть виходити й тренуватися у парах. Лікарі команд рекомендують уникати цього, аби унеможливити розповсюдження хвороби. Пильно слідкуємо за ситуацією та продовжуємо комунікувати з лікарями клубів та гравцями.

–​ Нещодавно було прийнято низку послаблення під час карантину. Які рекомендації можете дати спортсменам?

– Кожен регіон формує конкретні правила, яких варто дотримуватися, аби не погіршувати становище. Ситуація в усіх областях є різною, тож, варто тримати руку на пульсі та слідкувати за обмеженнями та їхнім послабленням.

–​ Ви працюєте в усіх футзальних збірних України. Опишіть детальніше свій функціонал.

– Працюю над організацією наданням медичної допомоги у разі необхідності та раціонального харчування. Окрім того, важливим є процес вітамінізації, чіткий розклад фізіотерапевтичних та медичних процедур. Обов’язковим є контроль за тренувальним та ігровим процесами. Всі ці аспекти входять до функціоналу лікаря.

–​ Яким є раціон гравців під час перебування у розташуванні збірних?

– Віддається перевага натуральним овочам. Серед перших страв: курячий бульйон та різноманітні овочеві супи. Серед м’яса і риби обов’язково обираємо стейки. Вони не мають бути гострими. Тобто, збалансовуємо раціон. У деяких гравців є свої особливості харчування. Алергічні реакції і т.і. З цього приводу заздалегідь спілкуємося з керівництвом ресторану.

–​ Як вистачає часу на роботу в усіх збірних?

– Інколи дійсно важкувато поєднувати, оскільки потрібно відводити час і на сім’ю. Однак, у мене є помічники, яким я дуже вдячний. Зокрема, найдовше працюю з масажистом херсонського «Продексіма» Сергієм Трубачовим. Був навіть випадок, коли під час одного з виїздів він був змушений виконувати медичні обов’язки один, у зв’язку з моєю відсутністю за сімейними обставинами.

–​ До збірної Ви встигли попрацювати у низці команд. Розкажіть, як вибудувався цей шлях?

– У 2005 році я завершив ДОНМУ ім. Горького за фахом хірургія. Ще за рік до того я влаштувався на роботу у ДЮСШ №5. Її директором працював Някіп Хаймурзін. Перші п’ять років свою спортивну кар’єру я поєднував з роботою у нейрохірургії. У 2006 році я потрапив у МФК «Єнакієвець». З 2008 року працював спочатку в юнацькій команді донецького «Металурга, а потім – в основній у рамках футбольної Прем’єр-ліги. У 2012 році я повернувся до «Єнакієвця», а з плином ще двох років почав працювати зі збірними. Дебютним закордонним досвідом для мене на цій посаді та на той час нового тренера чоловічих збірних – Олександра Косенка став виїзд до Іспанії на студентський чемпіонат світу. У сезонах 2017/18-2018/19 співпрацював з «Кардиналом-Рівне». Якщо оцінювати загалом, то робота у кожному з місць приносила цікавий досвід та допомагала вдосконалюватися.

–​ Якою є найжахливіша травма, з якою Ви стикалися за період своєї роботи?

– Це відбулося перед фінальною частиною жіночого Євро-2019 у Португалії. Збірна проводила товариський матч у Броварах проти італійок, і під час нього травми зазнала наш кіпер Олена Цикаленко. Вона отримала внутрішньосуглобовий перелом голмілковостопного суглобу. М’яко кажучи, це надзвичайно жахливе явище. Також можу згадати Максима Крупіна з «Єнакієвця». Він володів неймовірною технікою й часто суперники не були готовими до його різких дій та отримували пошкодження. Однак, якось сам Максим став жертвою своєї техніки, і я його ледве довіз до нейрохірургії.

–​ Чи бували випадки, що гравець викликав лікаря, а насправді – симулював, щоб збити темп матчу?

– Відверто кажучи, не пригадую такого.

–​ Розкажіть про відмінність щодо специфіки роботи у футболі та футзалі.

– Загалом, у футболі гравці частіше зазнають травмування. Футбол – це більший обсяг роботи. Передусім, це пов’язано з кількістю гравців. Звичайно, лікарям у футзалі трохи простіше щодо подолання відстаней під час ігрових порушень. На відміну від футзалу, у футболі травмам можуть «сприяти» і погодні умови. Загалом, характер пошкоджень у цих видах спорту є геть різним. У футзалі на взутті є відсутніми шипи. Досить часто надто різкі рухи можуть спровокувати травму. Якраз-таки футбол, однозначно, випереджає футзал щодо травматизму під час контактної гри.

–​ Які найемоційніші моменти, пережиті зі збірними, можете відзначити?

– Досить болісно переживав гол Мілоша Сіміча за 0,3 секунди до завершення чвертьфінального матчу Євро-2016 між національними збірними Сербії та України, який проходив у Белграді.

Щодо позитиву. Восени 2019 року ми грали з жіночою збірною Сербії. Один з поєдинків припав на друге жовтня – день народження тренера жіночої збірної України Костянтина Власенка. Ми його відзначили у досить теплій та приємній атмосфері.

–​ Зараз у Вас відсутній такий напружений графік у збірних. Тим не менш, чи сумуєте за командами?

– Для мене є досить незвичним нинішній графік. Я вже вісім тижнів знаходжуся вдома. Звісно, сповнений бажання знову повернутися до звичного режиму, оскільки, я люблю свою роботу.

Прес-служба Асоціації футзалу України